Для того чтобы понять по каким непонятным правилам работает бизнес в Украине и как ему приходиться при борьбе с налоговой, а так же до какой степени наше правосудие аморально и как оно принимает сторону юридически необразованных налоговиков.Достаточно почитать нижеприведённое письмо -рекомендацию разъясняющие порядок обжалования предпринимателями штрафных санкций наложенных на них налоговыми органами
Все противоречия однобоко трактуются в пользу государства при налогообложении своих граждан.И это излагает высшее должностное судебное лицо Украины.
![](http://posovesti.com.ua/")
Источник фото http://pravda.if.ua/
ВИЩИЙ АДМИНИСТРАТИВНЫЙ СУД УКРАИНЫ
ПИСЬМО
02.06.2011 N 742/11/13-11 с
Председателям апелляционных
административных судов
1 января 2011 вступил в силу Налоговый кодекс Украины
(2755-17) (пункт 1 раздела XIX "Заключительные положения"
указанного Кодекса) (2755-17).
В целях единообразного применения административными судами
отдельных предписаний Налогового кодекса Украины (2755-17) и
Кодекс административного судопроизводства Украины (2747-15) Высший
административный суд Украины обращает внимание на следующее.
Согласно пункту 44.1 статьи 44 Налогового кодекса Украины
(2755-17) для целей налогообложения налогоплательщики обязаны
вести учет доходов, расходов и других показателей, связанных с
определением объектов налогообложения и / или налоговых обязательств,
на основании первичных документов, регистров бухгалтерского
учета, финансовой отчетности, других документов, связанных с
исчислением и уплатой налогов и сборов, ведение которых предусмотрено
законодательством.
Налогоплательщикам запрещается формирования показателей
налоговой отчетности, таможенных деклараций (748-97-п) на основании
данных, не подтвержденных документами, определенных абзацем первым
этого пункта.
Вместе статьей 1 Закона Украины от 16.07.99 N 996-XIV
(996-14) "О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в
Украина "определено, что первичный документ - это документ, который
содержит сведения о хозяйственной операции и подтверждающий ее
осуществления.
Следовательно, любые документы (в том числе договоры, накладные,
счета и т.д.) имеют силу первичных документов только в случае
фактического осуществления хозяйственной операции.
Если же фактического осуществления хозяйственной операции не было,
соответствующие документы не могут считаться первичными документами
для целей ведения налогового учета даже при наличии всех
формальных реквизитов таких документов, которые предусмотрены действующим
законодательством.
С учетом изложенного для подтверждения данных налогового
учета могут приниматься во внимание только те первичные документы,
составленные в случае фактического осуществления хозяйственной операции.
Согласно статье 1 Закона Украины от 16.07.99 N 996-XIV
(996-14) "О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в
Украина "хозяйственной операцией является действие или событие, которое вызывает
изменения в структуре активов и обязательств, собственном капитале
предприятия.
Таким образом, определяющим признаком хозяйственной операции является
то, что она должна вызывать реальные изменения имущественного положения
налогоплательщика.
Требование о реальных изменений имущественного положения налогоплательщика
как обязательный признак хозяйственной операции корреспондирует с нормами
Налогового кодекса Украины (2755-17).
Так, согласно пункту 138.2 статьи 138 Налогового кодекса
Украина (2755-17) расходы, которые учитываются для определения
объекта налогообложения, признаются на основании первичных
документов, подтверждающих осуществление налогоплательщиком расходов,
обязательность ведения и хранения которых предусмотрена правилами
ведение бухгалтерского учета, и других документов, установленных
разделом II настоящего Кодекса (2755-17).
При этом согласно подпункту 139.1.9 пункта 139.1
статьи 139 Налогового кодекса Украины (2755-17) не включаются
в состав расходов затраты, не подтвержденные соответствующими
расчетными, платежными и другими первичными документами,
обязательность ведения и хранение которых предусмотрена правилами
ведение бухгалтерского учета и начисления налога.
Вместе с тем согласно пункту 198.3 статьи 198 Налогового
кодекса Украины (2755-17) налоговый кредит отчетного периода
определяется исходя из договорной (контрактной) стоимости
товаров / услуг, но не выше уровня обычных цен, определенных
согласно статье 39 этого Кодекса (2755-17), и состоит
с сумм налогов, начисленных (уплаченных) налогоплательщиком по
ставке, установленной пунктом 193.1 статьи 193 настоящего Кодекса
(2755-17), в течение такого отчетного периода в связи с:
приобретением или изготовлением товаров (в том числе при их
импорте) и услуг с целью их последующего использования в
налогооблагаемых операциях в рамках хозяйственной деятельности
налогоплательщика;
приобретением (строительством, сооружением) основных фондов
(Основных средств, в том числе других необоротных материальных
активов и незавершенных капитальных инвестиций в необоротные
капитальные активы), в том числе при их импорте, в целях
дальнейшего использования в налогооблагаемых операциях в рамках
хозяйственной деятельности налогоплательщика.
То есть необходимым условием для отнесения уплаченных в цене
товаров (услуг) сумм НДС является факт приобретения
товаров и услуг с целью их использования в хозяйственной
деятельности.
Таким образом, расходы для целей определения объекта
налогообложения налогом на прибыль, а также налоговый кредит для
целей определения объекта налогообложения налогом на добавленную стоимость
должны быть фактически осуществленные и подтверждены надлежащим образом
сложенными первичными документами, отражающими реальность
хозяйственной операции, которая является основанием для формирования налогового
учета налогоплательщика.
Вместе при отсутствии факта приобретения товаров или услуг или
в случае если приобретенные товары или услуги не предназначены для
использования в хозяйственной деятельности налогоплательщика
соответствующие суммы не могут включаться в состав расходов для целей
налогообложения налогом на прибыль или налогового кредита по
НДС даже при наличии формально
сложенных, но недостоверных документов или уплаты денежных
средств.
Судам надлежит обращать особое внимание на исследования
обстоятельств реальности осуществления хозяйственных операций плательщика
налога, на основании которых таким плательщиком были сформированы данные
налогового учета. При этом принимать в подтверждение данных
налогового учета можно только достоверные первичные документы,
составленные в случае фактического осуществления хозяйственной операции.
В целях установления факта совершения хозяйственной операции,
формирования расходов для целей определения объекта налогообложения
налогом на прибыль или налогового кредита по НДС
стоимость судам надлежит выяснять, в частности, такие обстоятельства.
1. Движение активов в процессе осуществления хозяйственной операции.
При этом исследованию подлежат все первичные документы,
принадлежит составлять в зависимости от определенного вида хозяйственной операции:
договоры, акты выполненных работ, документы о перевозке,
хранение товаров и т.п..
Необходимо проверить физические, технические и технологические
возможности определенного лица к совершению тех или иных действий,
составляют содержание хозяйственной операции, как: наличие
квалифицированного персонала, основных фондов, в том числе
транспортных средств для перевозки или производства, помещений
для хранения товаров и т.п., если такие условия необходимы для
осуществления определенной операции; возможность осуществления операций с
соответствующим количеством определенного товара в соответствующие сроки с
учетом срока его годности, доступности на рынке и т.п.;
наличие соответствующих лицензий и других разрешительных документов,
необходимые для ведения определенного вида хозяйственной деятельности.
Установленным обстоятельствам относится давать оценку с учетом
всех доказательств по делу в их совокупности. В частности, отсутствие
лицензии или другого разрешительного документа не является безусловным доказательством
неправомерности совершенной хозяйственной операции. Однако эта
обстоятельство может указывать на то, что соответствующее лицо не имело
возможности и надлежащей квалификации на осуществление определенных действий, а
следовательно, и на их возможное отсутствие.
2. Установка специальной налоговой правосубъектности
участников хозяйственной операции.
В частности, подлежит установлению статус поставщика товаров
(Услуг), приобретение которых является основанием для формирования налогового
кредита и / или сумм бюджетного возмещения налога на добавленную
стоимость. Лицо, которое выдает налоговая накладная (z1401-10), должна
быть зарегистрированным в качестве плательщика налога на добавленную стоимость на
момент совершения соответствующей хозяйственной операции.
При этом для выводов о наличии нарушений налогового
законодательства в действиях налогоплательщика в обязательном порядке
необходимо выяснить возможную осведомленность такого плательщика по
дефектов в правовом статусе его контрагентов (отсутствие
регистрации их как плательщиков налога на добавленную стоимость, отсутствие
в соответствующих должностных лиц или других представителей контрагента
полномочий на составление первичных, расчетных документов,
налоговых накладных (z1401-10) и т.д.). Соответствующие обстоятельства
могут быть выяснены, в частности, с использованием данных Единого
государственный реестр юридических лиц и физических лиц - предпринимателей,
а также официально обнародованных данных по аннулированных свидетельств
плательщика НДС.
3. Установление связи между фактом приобретения товаров
(Услуг), сооружением основных фондов, импортом товаров (услуг),
понесение других расходов и хозяйственной деятельностью плательщика
налога.
При этом в обязательном порядке необходимо исследовать
наличие хозяйственной цели при совершении соответствующих действий плательщика
налога. Проверке подлежат доводы налогового органа,
свидетельствуют об отсутствии деловой цели в действиях налогоплательщика,
в частности в случае последующей продажи приобретенного товара ниже цены
приобретение; приобретения товаров (услуг) у посредников при наличии
прямых контактов с их производителями; приобретение услуг, использование
которых не может иметь положительного влияния на результаты хозяйственной
деятельности налогоплательщика подобное. Судам следует учитывать, что для
подтверждения права налогоплательщика на формирование расходов и / или
налогового кредита по НДС достаточно
наличие цели использования товаров и услуг, которые им приобретены,
независимо от фактических результатов такого использования.
Об отсутствии факта осуществления хозяйственной операции
могут свидетельствовать, в частности, следующие обстоятельства:
- Вопреки данным налогового учета любого из участников
операции отсутствуют изменения активов, обязательств или собственного капитала
по крайней мере у одного из таких участников (например, увеличение
уставного капитала лица за счет активов, не имеющих рыночной
стоимости, в частности фиктивных ценных бумаг, то есть ценных бумаг,
оборот которых на момент совершения сделки был прекращен после
обнародования данных об отмене свидетельства о регистрации их
выпуска);
- Получение имущественной выгоды или права на такую ??выгоду любого
из участников операции исключительно путем уменьшения базы налогообложения
с определенного налога и / или получения средств из Государственного бюджета по
одновременного отсутствия объективной возможности получить имущественную
выгоду от этой сделки другим способом (например, экспорт товара
на подставное лицо, которое не имеет соответствующей регистрации или не ведет
любой хозяйственной деятельности, исключительно с целью получения
документов, подтверждающих право на бюджетное возмещение
НДС; "временная" поставка товара (т.е. с
последующим возвращением того же товара без обоснованной
экономической причины в следующих налоговых периодах поставщику
от покупателя непосредственно или через цепь посредников) тем
налогоплательщиком, в которой по результатам определенного налогового
периода имеющееся отрицательное значение налоговых обязательств с налога
на добавленную стоимость тому участнику, который имеет обязательства к уплате
в бюджет и т.п.);
- Результаты, отраженные в данных налогового учета
любого из участников хозяйственной операции, фактически не наступили
вследствие отсутствия соответствующих действий любого из участников такой
операции (например, отображение получение услуг без их
фактического предоставления или в случае их предоставления другим лицом, нежели та, что
указана в данных налогового учета или первичным документам;
имитация покупки товара у лица, никогда его не продавала
т.п.).
Для выяснения указанных обстоятельств судам необходимо тщательно
проверять доводы налоговых органов, изложенные в актах проверки
или подтверждены другими доказательствами. При этом согласно части
пятой статьи 11 Кодекса административного судопроизводства Украины
(2747-15) суд должен предложить лицам, участвующим в
деле, представить доказательства или по собственной инициативе истребовать доказательства,
которых, по мнению суда, не хватает.
Судам следует учитывать, что наличие заключенного между
участниками хозяйственной операции гражданско-правового договора или
отсутствие признания такого договора недействительным или ничтожным сама
собой не свидетельствует о реальности совершения соответствующей операции.
При этом в налоговых отношениях не может применяться
статья 204 Гражданского кодекса Украины (435-15), согласно
которой сделка является правомерной, если ее недействительность прямо не
установлена ??законом или если он не признан судом недействительным.
Зато соответствующие отношения в сфере налогообложения
регулируются подпунктом 4.1.4 пункта 4.1 статьи 4 Налогового
кодекса Украины (2755-17). Указанная норма устанавливает презумпцию
правомерности решений налогоплательщика в том, что в случае если норма
закона или иного нормативно-правового акта, изданного на основании
закона, или если нормы разных законов или разных
нормативно-правовых актов допускают неоднозначное (множественное)
трактовку прав и обязанностей налогоплательщиков.
Указанная норма распространяется также и на квалификацию
хозяйственных операций с целью формирования налогоплательщиком
расходов для определения объекта налогообложения налогом на прибыль
и / или налогового кредита по НДС. За
смыслу указанной нормы соответствующие расходы и налоговый кредит
считаются сформированными налогоплательщиком правомерно, однако
контролирующий орган не лишен возможности доказать в
установленном порядке факт несоответствия задекларированных
последствий хозяйственной операции налогоплательщика в налоговом
учета фактическим обстоятельствам.
При этом с учетом норм статей 61 и 44 Налогового
кодекса Украины (2755-17) именно на контролирующие органы
возлагается обязанность контролировать правильность формирования данных
налогового учета налогоплательщиков, в том числе по
правильности составления и достоверности первичных документов.
Установление факта недействительности, в том числе никчемности
гражданско-правового сделки, опосредует соответствующую
хозяйственную операцию, не является необходимым условием для определения
контролирующим органом денежных обязательств налогоплательщику в случае
если будет установлено отсутствие реального совершения этого
хозяйственной операции или отсутствие связи между такой операции
и хозяйственной деятельностью налогоплательщика.
Оцениваться при исследовании факта осуществления хозяйственной
операции должны отношения непосредственно между участниками той
операции, на основании которой сформированы данные налогового учета.
Не является обязательной предпосылкой для определения контролирующими
органами денежных обязательств признании недействительными (в том числе
ничтожными) сделок, которые заключались по связующим звеном между предыдущими
посредниками, через цепь которых декларировался движение товаров или
услуг, якобы приобретенных последним в таком цепи плательщиком
налога. При этом отношения между участниками предыдущих цепей
поставок товаров и услуг не имеют непосредственного влияния на
исследования факта реальности хозяйственной операции, совершенной между
последним в цепи поставок налогоплательщиком и его
непосредственным контрагентом.
Вместе налоговые органы не лишены права обратиться в
административный суд с требованием о признании недействительной сделки,
заключенного между последним в цепи поставок налогоплательщиком и
его контрагентом, с целью, заведомо противоречащей интересам государства
и общества и взыскании в доход государства средств, полученных
сторонами оспариваемой сделки по таким соглашениям, как это
установлено частью третьей статьи 228 Гражданского кодекса Украины
(435-15).
Право на обращения налоговых органов с соответствующими
искам установлено пунктом 11 статьи 10 Закона Украины от
4 декабря 1990 N 509-XII (509-12) "О государственной налоговой
службе в Украине ".
Судам необходимо учитывать, что условием для признания недействительным
сделки, противоречащей интересам государства и общества, является
установления умысла в действиях лиц, заключивших такую ??сделку. При
этом носителями противоправного умысла юридических лиц-участников такого
сделки являются должностные лица этих юридических лиц. Соответствующие
обстоятельства должны быть отражены в мотивировочной части
судебного решения о признании недействительной сделки как такого, что
совершенное юридическими лицами с заведомо противоречащей интересам
государства и общества целях. В частности, следует установить персоналии
должностных лиц, у которых возник умысел на совершение противоправного
сделки, содержание их умысла, обстоятельства, при которых такой умысел возник,
подобное.
Судам следует иметь в виду, что обязательность установления
умысла распространяется только на признание недействительными сделок,
совершенных с целью, противоречащей интересам государства и общества
(Часть третья статьи 228 Гражданского кодекса Украины) (435-15).
Однако установление факта нереальности совершения хозяйственной
операции не требует выяснения содержания умысла участников такой
операции. Отсутствие реально совершенной хозяйственной операции и,
как следствие, юридическая дефектность соответствующих первичных документов
по смыслу пункта 44.1 Налогового кодекса Украины (2755-17) не
позволяет формировать данные налогового учета независимо от
направленности умысла налогоплательщиков - участников соответствующей
операции.
При определении срока обращения в суд с соответствующими
При определении срока обращения в суд с соответствующими
искам следует руководствоваться общими правилами, предусмотренными
статьей 99 Кодекса административного судопроизводства Украины
(2747-15). Соответственно срок обращения налогового органа в
административный суд с требованием о признании недействительной сделки
как такого, что совершенное с целью, заведомо противоречащей интересам
государства и общества, и взыскании соответствующих санкций составляет
шесть месяцев. Указанный срок исчисляется со дня, когда
налоговый орган узнал или должен был узнать о нарушении
интересов государства в результате совершения соответствующей сделки с
противоправной целью. Таким днем может быть либо день проведения
соответствующей проверки или день поступления в органы государственной
налоговой службы иных документов, свидетельствующих о совершении
соответствующей сделки с противоправной целью, например данных
встречных проверок контрагентов налогоплательщика подобное.
Это письмо предлагаем довести до сведения судей местных и
апелляционных административных судов для учета при осуществлении
правосудия.
Председатель суда А. Пасенюк
Это оригинал на украинском языке
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Л И С Т
02.06.2011 N 742/11/13-11 с
Головам апеляційних
адміністративних судів
1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України
( 2755-17 ) (пункт 1 розділу XIX "Прикінцеві положення"
зазначеного Кодексу) ( 2755-17 ).
З метою однакового застосування адміністративними судами
окремих приписів Податкового кодексу України ( 2755-17 ) та
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) Вищий
адміністративний суд України звертає увагу на таке.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України
( 2755-17 ) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані
вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з
визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань,
на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського
обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з
обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено
законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників
податкової звітності, митних декларацій ( 748-97-п ) на підставі
даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим
цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV
( 996-14 ) "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який
містить відомості про господарську операцію та підтверджує її
здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні,
рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі
фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було,
відповідні документи не можуть вважатися первинними документами
для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх
формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним
законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового
обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які
складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV
( 996-14 ) "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає
зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі
підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є
те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану
платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків
як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами
Податкового кодексу України ( 2755-17 ).
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу
України ( 2755-17 ) витрати, які враховуються для визначення
об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних
документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами
ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених
розділом II цього Кодексу ( 2755-17 ).
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1
статті 139 Податкового кодексу України ( 2755-17 ) не включаються
до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними
розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами
ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового
кодексу України ( 2755-17 ) податковий кредит звітного періоду
визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості
товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених
відповідно до статті 39 цього Кодексу ( 2755-17 ), та складається
з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за
ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу
( 2755-17 ), протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх
імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в
оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності
платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів
(основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних
активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні
капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою
подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах
господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні
товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання
товарів та послуг із метою їх використання в господарській
діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта
оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для
цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість
мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином
складеними первинними документами, що відображають реальність
господарської операції, яка є підставою для формування податкового
обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або
в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для
використання у господарській діяльності платника податку
відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей
оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з
податку на додану вартість навіть за наявності формально
складених, але недостовірних документів або сплати грошових
коштів.
Судам належить звертати особливу увагу на дослідження
обставин реальності здійснення господарських операцій платника
податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані
податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних
податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які
складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції,
формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування
податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану
вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.
1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які
належить складати залежно від певного виду господарської операції:
договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення,
зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні
можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що
становлять зміст господарської операції, як-от: наявність
кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі
транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень
для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для
здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з
відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з
урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо;
наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що
необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Установленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням
усіх доказів у справі в їх сукупності. Зокрема, відсутність
ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом
неправомірності вчиненої господарської операції. Однак ця
обставина може вказувати на те, що відповідна особа не мала
можливості та належної кваліфікації на здійснення певних дій, а
отже, і на їх можливу відсутність.
2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності
учасників господарської операції.
Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів
(послуг), придбання яких є підставою для формування податкового
кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану
вартість. Особа, що видає податкову накладну ( z1401-10 ), повинна
бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на
момент вчинення відповідної господарської операції.
При цьому для висновків про наявність порушень податкового
законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку
необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо
дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність
реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність
у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента
повноважень на складання первинних, розрахункових документів,
податкових накладних ( z1401-10 ) тощо). Відповідні обставини
можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного
державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців,
а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв
платника податку на додану вартість.
3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів
(послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг),
понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника
податку.
При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати
наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника
податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що
свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку,
зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну
придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності
прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання
яких не може мати позитивного впливу на результати господарської
діяльності платника податку тощо. Судам слід ураховувати, що для
підтвердження права платника податку на формування витрат та/або
податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо
наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані,
незалежно від фактичних результатів такого використання.
Про відсутність факту здійснення господарської операції
можуть свідчити, зокрема, такі обставини:
- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників
операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу
принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення
статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової
вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів,
обіг яких на момент вчинення операції був припинений після
оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх
випуску);
- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого
з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування
з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за
одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову
вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару
на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде
будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання
документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з
податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з
подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої
економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику
від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим
платником податку, в якого за результатами певного податкового
періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку
на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати
в бюджет тощо);
- результати, відображені у даних податкового обліку
будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали
внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої
операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх
фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що
вказана у даних податкового обліку чи первинних документах;
імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала
тощо).
Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно
перевіряти доводи податкових органів, викладені в актах перевірки
або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з частиною
п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у
справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази,
яких, на думку суду, не вистачає.
Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між
учасниками господарської операції цивільно-правового договору або
відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама
собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.
При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися
стаття 204 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), відповідно до
якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не
встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування
регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового
кодексу України ( 2755-17 ). Указана норма встановлює презумпцію
правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма
закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі
закону, або якщо норми різних законів чи різних
нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне)
трактування прав та обов'язків платників податків.
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію
господарських операцій з метою формування платником податків
витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток
та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За
змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит
вважаються сформованими платником податків правомірно, однак
контролюючий орган не позбавлений можливості довести в
установленому порядку факт невідповідності задекларованих
наслідків господарської операції платника податків у податковому
обліку фактичним обставинам.
При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового
кодексу України ( 2755-17 ) саме на контролюючі органи
покладається обов'язок контролювати правильність формування даних
податкового обліку платників податків, у тому числі щодо
правильності складення та достовірності первинних документів.
Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності
цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну
господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення
контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі
якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї
господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією
та господарською діяльністю платника податків.
Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської
операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї
операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими
органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі
нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми
посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи
послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником
податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів
постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на
дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між
останнім у ланцюгу постачань платником податків та його
безпосереднім контрагентом.
Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до
адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину,
укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та
його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави
та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних
сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це
установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України
( 435-15 ).
Право на звернення податкових органів із відповідними
позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від
4 грудня 1990 року N 509-XII ( 509-12 ) "Про державну податкову
службу в Україні".
Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним
правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є
встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При
цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого
правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні
обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині
судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що
вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам
держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії
посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного
правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник,
тощо.
Судам варто мати на увазі, що обов'язковість установлення
умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів,
вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства
(частина третя статті 228 Цивільного кодексу України) ( 435-15 ).
Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської
операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої
операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та,
як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів
за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України ( 2755-17 ) не
дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від
спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної
операції.
При визначенні строку звернення до суду з відповідними
позовами слід керуватися загальними правилами, передбаченими
статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ). Відповідно строк звернення податкового органу до
адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину
як такого, що вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам
держави та суспільства, та стягнення відповідних санкцій становить
шість місяців. Зазначений строк обчислюється з дня, коли
податковий орган дізнався або повинен був дізнатися про порушення
інтересів держави внаслідок вчинення відповідного правочину з
протиправною метою. Таким днем може бути або день проведення
відповідної перевірки або день надходження до органів державної
податкової служби інших документів, які свідчать про вчинення
відповідного правочину з протиправною метою, наприклад даних
зустрічних перевірок контрагентів платника тощо.
Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та
апеляційних адміністративних судів для врахування при здійсненні
правосуддя.
Голова суду О.Пасенюк